Середа – станція «Поетична»

Середа – станція «Поетична»

Якщо хочеш досягнути
У житті своїм вершин,
Математику збагнути
Мусиш тонко, до глибин.

Калькулятор і комп’ютер, -
Хто сьогодні їх не зна?
Та за пояс їх запхнути
Може світла голова.

Якщо хочеш бізнесменом
Після школи, дуже, стать,
Аксіоми й теореми
Мусиш добре пам’ятать.
Якщо лікарем ти станеш,
То колего, тут затям:
Коли десь помилишся –
Хтось поплатиться життям.

Не кажу про космонавтів,
Вчителів і моряків...
Та коли чогось не знав ти,
Час це вивчити настав.

Не махай на все рукою,
Не лінуйся, а учись!
Бо чого навчишся в школі,
Знадобиться ще колись!

Математика очима лінивих учнів

У школі не завжди ми любимо її.

Уроки здаються нам часто нудні.

І строгий учитель, не знаємо й нащо,

Із нас вимагає (так дума ледащо)

Додати, відняти, піднести, знайти,

Добутки, довести, піти і прийти

Із пункту до А і назад повернутись.

Усе як зробити, то можна здуріти.

А ще ж заставляє учить теореми,

Аксіоми, означення й різні там теми.

Не хоче трудитись наш учень-ледащо.

І дуже чекає всі роки шкільні:

Коли ж вже заграє прощальний той вальс

І муки шкільні всі закінчаться враз?

Зла цариця Одиниця
З царства Грубих помилок
На відмінників так злиться,
Що аж схудла, як кілок!
В зошити до учнів лізе,
Запускає помилки.
Завітала і до Лізи,
Бачить цифри всі стрункі.
Зла цариця Одиниця
Прошептала щось – і враз
Щось зробилось негаразд.
Чи надовго ще лишиться
Це становище сумне?
Ліза правила читала,
Рахувати не переставала,
Швидко все переписала,
Стало знову все гаразд.
Одиниця розізлилась,
Влізла в зошит до Сашка.
І таблиця розлютилась:
Ситуація – страшна!
Стали плакати, ридати,
Стали кликати Сашка:
«Доки будемо страждати?
Що це за біда така?!»
Довго вчив Сашко таблицю,
Щоб закрити одиницю.
Одиниця в зошит Тоні
Пре нахабно, без стида.
Але Тоня не злякалась,
Виправляла та старалась.
Одиниця ледь жива,
Схудла від невдач, зів’яла
І суха, немов кілок,
Геть пішла – пошкандибала
В царство Грубих Помилок,
Чи здалася Одиниця,
Чи повернеться вона?
Та для тих, хто добре вчиться,
Одиниця не страшна.

Чоботи для слонів.

Слон замовлення зробив,

Й швець два чоботи пошив.

За день цю зробив роботу.

Слон прийшов по них в суботу.

Взувся слон та й промовляє:

«Чобітків не вистачає!

Щоб всі ноги повзувати,

Треба їх чотири мати!»

Каже швець: «Я зрозумів!»

Й ще чотири швець пошив.

Їх віддав слону: «Тримай,

Та скоріше всі взувай.»

Слон по черзі їх взуває

Та чоботаря питає:

«В тебе варить голова?

А куди ж мені ці два?»

«Хай ті два слониха носить,

Годі вже, бо з мене досить!»

Чоботи взува слониха:

«Слоне мій, ото так лихо —

А тепер мені бракує!»

Слон замислився, міркує:

«Тож поділимо ми їх

Порівну на нас двоїх.»

Поділили, звуть шевця.

Швець: «Складна задача ця!

То слонові бракувало,

Зшив іще і знову мало?

Двом бракує?» Швець-їжак

То не втямить ніяк.

Підкажіть-но на кінець,

Скільки спершу зшив кравець.

Скільки всього чобітків,

Треба для обох слонів?

Окрім тих, які вже взуті,

Скільки треба ще, по суті?

2+4=?

4+4=?

8-6=?